Рідна мова: Методичні наробки

Опис педагогічного досвіду

Документ

Курсова робота

Робота

Курси

Тестові завдання, 8 клас

Світ української поезії: В. Сосюра, В. Голобородько, В. Підпалий

1. Визначте назву твору за цитатою і його автора: «Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде»:

А) В. Сосюра, «Васильки» Б) В. Голобородько «З дитинства:дощ»

В) В. Підпалий «…Бачиш:між трав зелених…» Г) В. Сосюра «Осінь».

2. Ліричний герой вірша В. Голобородька «Теплі слова» закликає «Співаймо пісні про кохання, щоб не вмерло слово…

А) Дунай Б) коровай В) Змій Г) всесвіт.

3. Твір В. Сосюри «Любіть Україну!»

А) епічний Б)ліричний В) ліро-епічний Г) драматичний.

4. Заслухалась і не спить у вірші В. Підпалого «Зимовий етюд»:

А) казка Б) тополя В) Україна Г) льодинка.

5. Вірш, який написаний письменником під впливом однойменної народної пісні:
А) В. Сосюра «Васильки» Б) В. Підпалий «Зимовий етюд»

В)В.Голобородько «З дитинства:дощ» Г) В. Сосюра «Любіть Україну!»

6. Україну В. Сосюра називає:

а) могутньою; б) великою; в) радісною; г) вишневою.

7. Установіть відповідність між назвами віршових розмірів та їх тлумаченням.

1 хорей А стопа з двох коротких складів

2 дактиль Б трискладова стопа з наголосом на другому складі

3 амфібрахій В двоскладова стопа з наголосом на першому складі

4 пірихій Г трискладова стопа з наголосом на першому складі

Д трискладова стопа з наголосом на третьому складі

8. Установіть відповідність між назвою твору В. Сосюри та художнім образом:

1. «Осінь» А рідні очі

2. «Васильки» Б баский кінь

3. «Любіть Україну!» В кров ворожа

Г пурпурові хмари

9. Установіть відповідність між художнім засобом і прикладом із твору В. Голообородька:

1. епітет А а хто прийде додому у хату, наповнену теплом, як гніздо

2. анафора Б хто набігається, хто нахитається, хто …

3. порівняння В Я уплетений увесь до ниткт у зелене волосся дощу

10. Верлібр, або….., або …. – це…..

11. Етюд – це…

13. Ідейно-художній аналіз будь-якої вивченої поезії даної теми.

А) В. Сосюра, «Васильки» Б) В. Голобородько «З дитинства:дощ»

В) В. Підпалий «…Бачиш:між трав зелених…» Г) В. Сосюра «Осінь».

А) Дунай Б) коровай В) Змій Г) всесвіт.

3. Твір В. Сосюри «Любіть Україну!»

А) епічний Б)ліричний В) ліро-епічний Г) драматичний.

4. Заслухалась і не спить у вірші В. Підпалого «Зимовий етюд»:

А) казка Б) тополя В) Україна Г) льодинка.

В)В.Голобородько «З дитинства:дощ» Г) В. Сосюра «Любіть Україну!»

6. Україну В. Сосюра називає:

а) могутньою; б) великою; в) радісною; г) вишневою.

7. Установіть відповідність між назвами віршових розмірів та їх тлумаченням.

1 хорей А стопа з двох коротких складів

2 дактиль Б трискладова стопа з наголосом на другому складі

3 амфібрахій В двоскладова стопа з наголосом на першому складі

4 пірихій Г трискладова стопа з наголосом на першому складі

Д трискладова стопа з наголосом на третьому складі

8. Установіть відповідність між назвою твору В. Сосюри та художнім образом:

1. «Осінь» А рідні очі

2. «Васильки» Б баский кінь

3. «Любіть Україну!» В кров ворожа

Г пурпурові хмари

9. Установіть відповідність між художнім засобом і прикладом із твору В. Голообородька:

1. епітет А а хто прийде додому у хату, наповнену теплом, як гніздо

2. анафора Б хто набігається, хто нахитається, хто …

3. порівняння В Я уплетений увесь до ниткт у зелене волосся дощу

10. Верлібр, або….., або …. – це…..

11. Етюд – це…

13. Ідейно-художній аналіз будь-якої вивченої поезії даної теми

Сценарій урочистої лінійки присвяченої Шевченківським дням

Шановні гості! Сьогодні ми зібралися в нашій світлиці , щоб вклонитися великому українському поетові Т. Г. Шевченку. День його народження і день його смерті стоять поряд- 9- 10 березня. Між цими двома березневими днями -47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу. Ми звертаємося до поета, який став для України заповітною думою, її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру віри, надії,любові до рідної землі, свого народу.

Світ постав із слова, і Україна постала із слова, і Слово те було в Шевченка.

Стоїмо перед Шевченком,як перед совістю народу. Віки минулі і прийдешні, літа далекі й сущі, дні посивілі й молоді проорали глибокі борозни на мудрому чолі й освітили його думою пророцтва.

Стоїмо перед Шевченком, як перед совістю народу і власною совістю. Стоїмо , як споконвіку світ стоїть перед сонцем, і бути світові , поки сонце в небі.

Стоїмо перед мудрістю віків. Бережуть вони у сховку вічності велику тайну. І в цій тайні нам явне тільки одне: ми будемо на землі як нація, доки жива Шевченкова душа України.

Щовесни ,коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка ,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Благословен той день і час ,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

Світанкової пори року в Україну приходить великий день – свято народження Шевченка.

Це щасливе знамення долі ,що початок весни і день уродин Кобзаря зійшлися в часі, коли земля прокидається від морозів і збирає сили для розквіту, бо як весна несе оновлення буття, так син України Шевченко відродив націю, возвеличив братів німих і провістив своєму народові новий світ.

Священний для нас цей день. Українці несуть його через літа, як мати несе на руках дитя, і радіють, що цей день дає прозріння і сяйвом любові освітлює дорогу у віки, що забути цей день- означає втратити серце.

З дитячих літ живе у серці він,

Як материнське слово незабутнє,

І тихо каже: знай, ти не один ,

З тобою друг у дні щасливі й скрутні.

Його слова- мов та вода жива,

Що гоїть рани ,мертвих воскрешає;

В свої обійми правда світова

Його, як сина , радісно приймає.

Коли в важких ми стомимось трудах

Чи закрадеться в душу сумнів чорний,

Згадай лише , який пройшов він шлях ,

Який він був у бурях непоборний.

Він голос мав ,як кари правий гнів,

Він голос мав, як пісня колискова.

Із муки він народної розцвів,

Щоб людям радість розцвіла чудова.

Зростає покоління молоде ,

Нові вогні горять на небокраї,

Та в далеч з наймолодшими іде

Пророк зорі, що землю всю осяє.

У кожної нації є свої співці- провидці,в серцях яких,мов у могутній океан, вливаються всі радощі й болі,мудрість і прагнення народу. Усе ,що переживав український народ у минулому, по вінця заповнило «добром нагріте серце» Тараса Шевченка.

З плином часу постать Кобзаря набуває дедалі більшої значущості у свідомості культурного світу. Новознайдені матеріали, численні нові праці про життя і творчість поета, художника, мислителя і пророка допомагають нам наблизитися до правдивого розуміння Шевченка і звільнять його від упереджень і суб’єктивності, від фальшування та спотворення.Уже для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія його все присутності,все зрозумілості та всезнання про нього. Кажу ілюзія, бо до справжніх всепрсутності,все зрозумілості та всезнання завжди було і завжди буде далеко.Шевченко як явище завжди велике й вічно живе- невичерпний, нескінченний і незупинний.

Ми з гордістю промовляємо його імя,що для нас ототожнюється з самою Україною. Шевченко своєю національною свідомістю є геній, а своєю незмірною вагою ,значенням у справі національного відродження свого рідного краю є явищем феноменальним, єдиним , може, на світі.

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим.

Не на шовкових пелюшках ,

Не у величному палаці ,

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі ,тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась.

І цілу ніченьку вона

За сина- кріпака молилась.

10 літ він томився під російською солдатською муштрою,а для волі України зробив більше ,ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті скільки могла,та не зуміла перетворити золота його душі у іржу, а його любов до людей – у ненависть і погорду.Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла творчих втіх, що бють із здорового джерела життя.

Тарас Шевченко був усебічно обдарованою людиною. Геніальний поет і видатний живописець, цікавий прозаїк і неординарний музика. Шануємо його і як мислителя- філософа,великого гуманіста, просвітителя. Кожна епоха перечитує геніальні твори Великого кобзаря, відшукує в них те ,що співзвучне дню сьогоднішньому, передбачення на день грядущий.

Ми уже звикли бачити в Шевченкові насамперед бунтаря,запитайте-но , друзі,які Тарасові слова насамперед спадають на думку.Не помилюсь ,коли скажу «вставайте. Кайдани порвіте», «треба миром, громадою обух сталить».А вже згодом пригадується: «І чужому научайтесь і свого не цурайтесь».

Його творчість давно стала непроминущою і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченка в нас не тільки вивчають , ним живуть, у нього черпають сили і надії. Колись послав він нам свої невмирущі заповіти і серед них ось цей.

Свою Україну любіть,

Любіть її…Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…

Народився кріпаком, у 24 роки здобув «вольную».У 1845 році закінчив курс Петербурзької академії мистецтв і поїхав на Україну.5 квітня 1847року поета заарештовують разом з членами Кирило- Мефодіївського товариства.Тарас мужньо тримається на допитах.

Російський поет Микола Некрасов писав : « Все он изведал:тюрму петербургскую, справки, доносы, жандармов любезности. Все- и раздольную степь оренбуржскую и ее крепость. В нужде ,неизвестности. Там ,оскорбленный каждым невеждою, жил он солдатом с солдатами жалкими».

24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини, 13 літ каторжної праці з постійною загрозою арешту- ось головні етапи його трагічної долі. Онук гайдамаки,син кріпака,він став основоположником нової української літератури і літературної мови.Остап Вишня писав: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини ,щоб врятувати цілий нарол, цілу націю».

Не забуваймо, сучаснику,що Великий Шевченко першим підняв свій полум’яний голос на захист нашої нації, нашої мови, нашого народу. Вчитаймося у проникливі слова із тієї глибинної криниці мудрості і правди поетичного слова: Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло них

Поставлю слово.

Так. Шевченко своїм словом пробудив у народі його національну гідність ,його самоусвідомлення.Закликав бути патріотом і боротися за рідну землю.

Уклін тобі, Тарасе Ось тут перед тобою

Великий наш пророче Ми, українські діти

Святочно прирікаєм

Для тебе вірно б’ється Сповняти ті завіти.

Те серденько дівоче. На службу Україні,

Ти кажеш рідний народ На честь,на діло гоже

І рідний край кохати, В імя святої правди

Для нього кажеш жити , Благослови нас,Боже!

Для нього умирати.

Ми не забули тебе, Тарасе, Бо ще не вмерла , не вмре ніколи

Вкраїна наша і наше слово.

Черпаєм правду в твоєму слові Поки кобзарство пульсує в жилах-

Ніхто не зібє нам волі крила.

І збережем для внуків наших

Вкраїнську пісню, вкраїнську мову.

Придивіться до портрета Тараса.І ви обов’язково зустрінетесь з його сумними очима , в яких затаїлись невиплакані сльози, біль і печаль. Високе чоло свідчить про високий розум. Ми ніби відчуваємо , як поета переповнюють думи. Про що він мріє? Так .про свою долю безталанну, про далеких рідних людей, про Україну. Вслухайтесь у музику його слів.

Творчість Тараса Шевченка- це книга буття українців, своєрідна візитна картка українського народу. Недаремно Шевченків «Кобзар»як найбільшу святиню й чи не єдине посвідчення про особу брали з собою до невідомої далекої Канади наприкінці 19 століття перші українські переселенці.

Поезія для Шевченка дуже дорога: це квіти його душі, це рідні діти його серця. Як дбайливий садівник , він плекав ,доглядав їх. Але твори сумні. Причина їх суму- народне лихо. Не джерельна вода поливала його вірші- квіти, а сльози трударів і його особисті. Він пише для народу України, куди і посилає своїх «дітей»:

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами ,

Нащо стали на папері ,

Сумними рядками?

Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила. Які б нещастя і муки не звалювалися на долю нашого народу, він вистоїть, якщо буде з ним Тарас Шевченко,його заповіт.Нехай же в кожній хаті на чільному місці лежить «Кобзар», хай у кожній світлиці заквітне портрет Шевченка, щоб слово Тарасове світило старому і малому,щоб слово його не забуте і нині , вічно ходило по Україні .Та освятиться душа наша великою мудрістю безсмертного генія великого народу.

У вікні- любисток, на підлозі м’ята, Мудра, світла книга, то «Кобзар»Тараса

В золотій оправі книга серед книг. На столі ,як свято ,білий коровай.

Наче щедре сонце поселилось в хаті, І пішло повіря з дідівського часу,

Як велике щастя стало на поріг Як «Кобзар» у хаті- буде щастя, знай.

Ти пройди по селах рідної Вкраїни: То співець – предтеча, наш Кобзар

Шевченко,

В кожній хаті- книга, на стіні- портрет. Знають його люди і широкий світ.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині, Внук Дніпра-Славути,наш Кобзар

Бо в святій пошані у людей поет. Шевченко.Він живе в народі як і

«Заповіт».

Оцінюючи сьогодення ,ми повинні частіше оглядатися назад, щоб не забувати дорогу страждань , злигоднів та кривавої боротьби, яку здолав наш народ, пам’ятати велич його лицарських перемог і «незлим тихим словом»згадувати народних пророків, титанів духу,борців за щасливу долю рідної землі, до яких належить Великий Кобзар.

У своїй книзі «Шевченко і час» Євген Сверстюк пише: «До загадки Шевченка я підходив ще з ранніх років.Кожного разу бачив у ньому щось інше.Він не однозначний , цей,як сказав хтось із сучасників «діамант у кожусі».Але якась грань заманює раз у раз.До неї підходять люди і бачатьу ній чи то своє відображення ,чи то якийсь невідомий берег».

Поглянь , Тарасе любий наш ,

На рідну неньку Україну,

За котру мучився ,страждав

Безсмертним словом оспівав

Її в тяжку лиху годину.

Тож прилучаймось до високого Шевченкового слова, що є найповнішим образом українського народу, відкриваймо для себе оті незвідані береги багатогранного обдаровання нашого генія.

Емма Андієвська. «Казка про яян» (урок літератури у 6 класі в системі особистісно зорієнтованого навчання)

Мета: допомогти учням глибше усвідомити притчевий зміст і художню вартість казки; розвивати навички визначення головної думки твору, ключових фраз; висловлювати свої думки про прочитане; виховувати повагу до морально-етичних цінностей, що допомагає бачити і розуміти красу світу.

Цілі.

Після цього уроку учні

знатимуть:

· окремі факти біографії Е. Андієвської;

· зміст казки-притчі «Казка про яян».

умітимуть:

· виразно і вдумливо читати казку, виділяти її фантастичні елементи;

· визначати головну думку твору, відшукавши в ньому ключові фрази;

· сформулювати висновки про твір.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет письменниці, збірки її творів, таблиця.

Теорія літератури: притча, казка, головна думка.

Методи, прийоми, форми роботи: обмін побажаннями, асоціювання, виразне читання, «Подумаймо разом», робота в парах, Діаграма Вена, технологія «Незакінчене речення», «Мікрофон», бесіда, вибіркове читання, клоуз-тест.

Словник:

Притча – старовинна назва повчальних алегоричних оповідань про людське життя з яскраво вираженою мораллю.

Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часом і фантастичні події.

Репродукція – фотографічне або поліграфічне відтворення зображень творів живопису.

Хід уроку

І. Мотиваційний етап.

1. З’ясування емоційної готовності до уроку «Обмін побажаннями».

· Я бажаю тобі… (Діти бажають один одному того, чого б найбільше хотіли б побажати собі).

2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань

– Діти, напишіть на листочках власне ім’я. З чим воно асоціюється? Наприклад, Алінка – малинка. Прочитайте ззаду наперед. (Акнилам) Що воно могло б позначати і в мові якого народу уживалося б? (Дивовижна, япон.) Мірочка – суничка – акчинус – лат. незвичайна богиня.

– Які почуття виникли під час цієї роботи у вас? (Захоплення, радості, незвичайності, зацікавленості).

3. Слово вчителя. Первісні люди ототожнювали людину з її ім’ям. Вони вважали, що кожен повинен мати індивідуальне ім’я, яким ніхто інший не міг бути названий. Прийшов час, коли імен уже не вистачало, тому їх викрадали разом із власниками.

За християнства імена давали під час хрещення дитини. При цьому використовували імена святих, на чий день припадав обряд. Тому переважна більшість українських імен мають грецьке, латинське або інше походження.

Сьогодні ми говоритимемо про твір Емми Андієвської «Казка про яян». Поміркуйте, кому могли дати ім’я Яян. (Людині, яка народилася останньою в році. Егоїстичному плаксуну-вередуну).

ІІ. ЦІЛЕВИЗНАЧЕННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ

1. Представлення концепту теми.

– Сьогодні на уроці відбудеться знайомство з українською письменницею та художницею Еммою Андієвською, автором казки-притчи «Казка про Яян». Запишіть тему уроку й визначте завдання, які розглянемо на уроці.

1. Узгодження цілей уроку і плану роботи.

– Додатково ми:

· дізнаємося про окремі фрагменти біографії Е. Андієвської;

· ознайомимося зі змістом казки-притчі «Казка про яян».

· повчимося виразно і вдумливо читати казку, виділяти її фантастичні елементи;

· зможемо визначати головну думку твору, відшукавши в ньому ключові фрази;

· сформулюємо висновки про твір.

1. Доповнення загального переліку власними цілями уроку.

Картка: На основі вивчення теми я хочу навчитися… (пояснювати…, розкривати…, називати, схарактеризувати…, дискутувати…, аргументувати…, дати власну оцінку…)

ІІІ. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Розповідь про письменницю.

Особливе місце серед сучасних українських авторів посідає незвичайна письменниця й художниця Емма Андієвська. Чому, запитаєте, незвичайна? Мабуть, ви вже звернули увагу на репродукції її картин, розміщені на дошці, вони й справді не такі, які ви звикли бачити. Істот з великими очима художниця називає «комахами-бегемотами». Зверніть увагу, в одній істоті — малюсінька комаха й величезний бегемот! Правда, незвичне поєднання? А хто сказав, що казка має бути звичайною? Незмінні герої картин Емми Андієвської (комахи-бегемоти) живуть у своєму казковому світі, мабуть, у космосі, а може, у вигаданій художницею країні. Так само незвичайні й казки Емми Андієвської, з однією з яких ви сьогодні познайомитеся.
Незвичайним є й життя письменниці. Раннє дитинство Емми пов’язане з містом Сталіно (нині Донецьк). Потім родина переїхала до Вишгорода, що під Києвом. Саме тут, як згадує письменниця, вона «вперше побачила жінок у білих вишиваних сорочках, які ступали босоніж по чорній весняній запашній ріллі, а якою колоритною багатою мовою вони спілкувалися. «Мене змалечку готували на росіянку. До шести років я взагалі не володіла українською мовою, для мене навіть добирали няньок зі справжнім російським акцентом, аби виховати панську дитину. Не виховали. Чому? Дуже просто. Кожна нормальна дитина гостро реагує на несправедливість…».
Отож цілком логічно, що Емма, зауваживши несправедливість щодо українців, української мови взагалі, пішла наперекір батькам. Так відбувся її вибір.

Із 1943 року мешкає в Західній Європі. Майбутня письменниця закінчила в Німеччині університет, згодом переселилася до Парижа, а потім – до США. Наприкінці 60-х років XX століття Емма Андієвська повертається до Німеччини, де зараз і мешкає.

Е. Андієвська працює в різних літературних жанрах: вона пише великі прозові твори, вірші, перекладає твори античної літератури, а останнім часом створює і казки.

1. Робота з підручником (С. 141).

2. Подумаймо разом… Перш, ніж прочитати казку Емми Андієвської, пригадайте історію про Робінзона Крузо з однойменного роману Даніеля Дефо.

– Чи герой цього твору вижив би на безлюдному острові? Що необхідно було Робінзону в першу чергу, щоб вижити? (1. Щоб вижити на безлюдному острові, Робінзон скористався його рослинністю. Він приручив тварин, збудував житло. 2. Ні, не вижив би, бо тільки в єднанні з природою людина живе на світі).

– Яку роль у долі Робінзона відіграв його новий друг П’ятниця? (Людині потрібне спілкування не тільки з птахами й тваринами, а й з людьми).

– Уявіть себе на такому безлюдному острові. Щоб зробили ви в першу чергу? Чого і кого найбільше потребували б?

– Як ви вважаєте, чи може вижити людина сама? (1. Може, тільки це замкнені у собі люди, психічно не врівноважені. 2. Для нормального життя людині потрібні друзі, ті, з ким завжди цікаво).

Що думає з цього приводу українська письменниця і художниця Е. Андієвська, ми дізнаємося з її твору «Казка про яян».

1. Виразне читання казки. Обмін враженнями (Чи може вижити людина сама?)

2. Словникова робота.

Бляшанка – банка із жерсті.

Кельма – будівельний інструмент, лопатка.

Глипнув – глянув.

Опали немощі – напала слабість.

Брама – міські ворота.

Насельники – мешканці, жителі.

По гузир – по зав’язку.

1. Подумаймо разом.

– Як ви гадаєте, чи така пригода може відбутися насправді? (1. Так, прикладом цього може бути казка про дівчинку, закохану у себе. Вона постійно говорила: «Хто похвалить мне краще від усіх, той отримає солодку цукерку». Дівчинка настільки була захоплена і замилована собою, що й незчулася, як залишилася без друзів. 2. Ні, такої країни не існує, а значить і яянів немає).

Отже, це придумана, казкова історія, притча. Що називається казкою, притчею?

· Які ще твори мають ознаку притчевості? (Пригадайте казку «Фарбований Лис» І. Франка. Основну притчеву думку в ній втілює прислів’я «Із брехнею світ пройдеш, але назад не вернешся»)

Зображено тут умовну, фантастичну, нереальну ситуацію. Скажіть, чим вона нагадує справжнє життя?

1. Робота з малюнком Е. Андієвської до казки. Усне малювання.

– Пофантазуємо! Якими ви уявляєте собі яянів? (Істоти, закохані в себе, невеличкого зросту, в яких руки в гумових рукавичках, аби не забруднити себе розчином з новобудови).

– Розглянемо, якими зобразила яянів (С. 142) художниця і письменниця Е. Андієвська. Чи співпадає ваш уявний малюнок із зображенням митця?

8. Конкурс «Найвлучніший підпис малюнка» (пошукове читання).

(1. Тут живуть самі яяни. 2. Кожен яян знає тільки своє «я» і тому запитань другої людини просто не чує. 3. Ніхто не може догодити яянові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще. 4. Усі тут харчуються власним «я»… тутешні мешканці майже вічні. 5. Але я зовсім не хочу ставати яянином).

1. Робота в парах. Вибіркове читання. Робота з ключовими фразами.

Завдання. Зверніть увагу на ключові фрази та доповніть їх, скориставшись текстом, поясніть зміст.

1. «Кожен яян знає тільки своє «я» і тому запитань іншої людини просто не чує».

2. «Ніхто не може догодити яянові, бо тільки він сам усе знає і вміє».

3. «Усі тут харчуються власним «я», «я» кожного із яян таке невичерпне».

Обговорення.

Охарактеризуйте дійові особи твору (реальні та фантастичні), доповнивши таблицю відповідями:

Персонажі твору	Ключові слова	Приклади з твору
Яяни	Уявні істоти (фантастичні)	1. Яянинові ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.	2. Усі харчуються власним «я»
Старий	Один із яянів (реальний, фантастичний)	1. Я – чужинець, справжнім яянином так і не став (хоча будує вежу).	2. Я не пристосований до іншого світу.
Пастушок	Може бути кожний із нас (реальний)	1.Козопас обійшов майже усе місто, але ніхто в його бік навіть не глянув. Лише кволий дідусь, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, почув запитання пастушка.	2. Садовлячи старого на плечі й проступаючи до найближчої брами, пастушок мовив: «Я хочу, аби ти дихнув свіжим повітрям за межами веж».
Брама	Внутрішній світ кожного(уявний – перен. значення)	Ніхто не спроможний вимовити коротеньке слово, що відчиняє 7 брам.	Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тільки ти можеш насвипустити.

– Чи є в них шанс щось змінити? (Ні, доки не зрозуміють, що вони творці власної долі).

– Що для цього треба зробити? (1. Не сидіти на місці, чекаючи чогось, а діяти, творити, жити. 2. Не будувати власну вежу. 3. Пам’ятати, що збудувати пліт легше з друзями і долати перешкоди краще разом.)

– Що ще можна розповісти про яянів?

– Чи добре, що кожен із них будує власну вежу?

– Чи не нагадує це будування власного дому?

– З чим може уособлюватись духовний світ яянів? А ваш?

– Є такий вислів: «вежа зі слонової кістки». Що він означає?

(Це особливий духовний світ незрозумілий і недосяжний для інших)

– Визначте основну думку твору. Чи повчальна вона? Чи погоджуєтесь з нею?

Людина не може жити без інших людей; має поважати не лише себе, а й оточуючих.

1. Міркуємо над прочитаним. Проводимо аналогію («Мікрофон»).

– Чому лише старий чоловік звернув увагу на пастушка? (Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підбори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, поправити яку мені бракує сил).

– Чим саме поведінка пастушка відрізнялась від поведінки яянів? (1. Тим, що він спробував допомогти дідусеві. 2. Тим, що він не погодився будувати свою вежу, а поцікавився, як можна вибратися з міста. 3. Пастушка, як і Настю з казки «Морозко» було винагороджено, коли козопас виніс старого з міста, то замість діда він побачив тільки мішок, «по гузир наповнений самоцвітами». Виявилося, що то не дід був, а правда, совість людська).

– Чому вежі постійно завалювалися, а брама не відчинялася? (1. Кожен яянин знає лише власне «я», коли вичерпується власне «я», руйнується вежа і яянин починає спочатку. 2. Через те, що яянин сам усе знає і вміє краще за всіх, у нього навіть не виникає думка замислитись про інших. Тим паче промовити таке відоме і коротке чарівне слово «ти».)

– Чому козопас не будував власну вежу? (Він вмів думати та піклуватися про інших)

– Чи зустрічали ви у житті людей, подібних до яянів, що зосереджені лише на собі?

– Чи у вас є часточка від яяна? (Така часточка є в кожного, але, на щастя, найкращі духовні якості переважають)

– Який висновок можна зробити з цієї історії? (1. Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе. 2. Добре братство миліше, ніж багатство. 3. Людина без друга, як ліва рука без правої).

– Чи дала Е. Андієвська нам пряму відповідь, хто ж такі яяни?

(Прямої відповіді в тексті не знайдеш, її треба шукати, міркуючи над розповіддю про пастушка, який потрапив у повчальну, вигадану автором казкову історію, в результаті якої ледве не змінилося все його життя).

– Як розкрита тема добра у творі?

(Тема важливості творення добра людиною без очікування результату. Добро, за Андієвською, є шляхом самореалізації людини).

ІV. РЕФЛЕКСИВНО-ОЦІНЮВАЛЬНИЙ ЕТАП

1. Перевірка засвоєння змісту казки (Клоуз-тест):

1. Герой «Казки про яян» займався … (випасом кіз).

2. До країни яян хлопчик потрапив, коли … (упав зі скелі).

3. Яяни будували … (довгі вежі).

4. Яяни не відповідали на запитання інших, бо … (чули лише себе).

5. Яяни «харчуються» … (власним «я»).

6. Дідусь почув хлопчика, бо … (чужинець так і не став справжнім яяном).

7. Вийти з міста можна було … (через сім брам, які відкривалися на слово «ти»).

8. Ніхто з мешканців країни яян не міг вийти з міста, бо … (вони не могли вимовити слово «ти»).

9. Хлопчик вирішив подбати про старого, бо … (не мав батька).

10. Хлопчик хотів, щоб старий … (дихнув свіжим повітрям, побув на волі).

11. За плечима у хлопчика замість дідуся опинився … (мішок з коштовностями).

2. Рефлексія емоційно-ціннісних ставлень.

Технологія «Незакінчене речення»:

· Читаючи «Казку про яян», я відчув … здивування, біль, сум, гордість, радість.

· Читаючи «Казку про яян», я побачив … пастушка, скелі, козу, провалля, велике місто, вузькі довгі вежі, чоловіка з кельмою, купу каміння, брами, яянів, старого, корабель, юнгу, кельми для новоприбулих, 7 веж, мішок із самоцвітами.

· Читаючи «Казку про яян», я зрозумів … Дерево міцне корінням, а людина – друзями. Добра та рада, де щирая правда. Між людьми будь людиною. Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько. Не одяг прикрашає людину, а добрі діла.

3. Бесіда.

– Діти, чи змінилося протягом уроку ваше ставлення до імені, власного «я»?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Обов’язкове спільне: переказувати «Казку про яян». Поговорити зі своїми рідними про яянів, що вони думають про це.

Обов’язкове на вибір. 1. Зробити ілюстрації до твору. 2. Скласти за «Казкою про яян» колаж, ребус, сенкан.

За бажанням: підготувати усний твір «Якби я потрапив до країни яян».

Сценарій урочистої лінійки до Дня української писемності

Cьогодні 9 листопада, День української писемності та мови – свято рідної мови. Його вшановує вся наша держава. Ми зібралися, щоб вшанувати нашу рідну мову, бо вона – життя духовного основа.

ІІ

О мово рідна! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між них левиний рев.

ІІІ

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова

Неволі стогін, волі спів

Життя духовного основа

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

У 1997 році за ініціативою товариства «Просвіта» імені Тараса Григоровича Шевченка Указом Президента України 9 листопада встановлено як День української мови та писемності. Це наймолодше державне свято.

У статті 10 Конституції України стверджується : «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

VII

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми…

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду.

Коли він сам стоять не міг.

VIII

Мова – це генетичний код нації, котрий поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє. Мова – така ж жива істота, як і народ, що її витворив.

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Я знаю – мова мамина – свята

В ній вічний, незнищенний дух свободи,

ЇЇ плекали душі і вуста

Мільярдів. Це – жива вода народу.

ЇЇ зневажить – зрадити народ

ХІ

Мова моя українська

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену

Просту, домашню, звичну

Не з-за морів покликану

Не з словників насмикану

ХІІ

Мова консолідує. Людина має завжди пам'ятати , звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш - ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – святий обов'язок кожного.

ХІІІ

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

У пагіння зеленого, що зросте смерічкою.

ХІV

В Україні українська мова функціонує як національна мова держави, нею розмовляють ті, хто любить свою Вітчизну і гордиться її історією, хто не уявляє себе без причетності до свого великого волелюбного народу.

ХV

Українська мова поширена також в Білорусії, Росії (головним чином на Кубані, на Дону), Молдові, Казахстані, Киргизстані, Польші, Словаччині, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Аргентині, Бразилії, Австралії та інших країнах.

ХVІ

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це , звідкіля і як?

Є в ній ліс – лісок-лісочок,

Пуща, гай, діброва

Бір, перелісок, чорноліс,

Є іще й байрак

ХVІІ

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна звідкіля і звідки,

Можна і звідкіль.

Є в ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль

ХVІІІ

Та не в тому справа, що така багата

Помагало слово нам у боротьбі

Кликало на битву проти супостата

То звучало сміхом на полях плаката…

І за все це, мово, дякуєм тобі

ХІХ

У світі налічується більше 5 тисяч мов, серед них провідне місце займає й українська мова, якою розмовляють в Україні і поза її межами близько 45 мільйонів осіб. Це високорозвинута і багата за своїм словником мова.

ХХ

Хто вам сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Де іще від матінки – матусі

Ти почуєш «спатоньки-спатусі»?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова?

ХХІ

Хто ж сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому , кому нелюба

Ну, скоріше – незбагненна мова,

Лагідно – чарівно – загадкова.

Де ще в світі є така країна,

Як терпляча Україна – ненька.

Щоб і тих, хто їй завдав руїни

Звали незлобливо – воріженьки?

ХХІІ

Із сивої глибини бере початок наша мова. Шлях її – це тернистий шлях боротьби. Перетерпіла вона, мова наша рідна, і дикунський циркуляр царского міністра Валуєва, і ганебний із найганебніших Емський указ 1876 року, які забороняли друкувати книги українською мовою, і розпорядження комуністичної партії, згідно з яким українські батьки звільняли своїх дітей від вивчення української мови.

ХХІІІ

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

ЇЇ, як дух степів гарячу.

І осліпити, й повести на чорні торжища незрячу.

ХХІV

Прекрасна наша мова, бо писалася людьми з незглибинними душами, кров’ю гарячих сердець. Це – мова Кобзаря, якого ми любимо і яким пишаємося, якого знає і шанує весь світ.

ХХV

Слово – чисте і міцне, мов криця, геніальної Лесі Українки, майстрів поетичного слова – Максима Рильського,Павла Тичини,Василя Симоненка,Ліни Костенко,Дмитра Білоуса. Вони прагнули,щоб мова, ніби зеленовіттям ,огорнула всю Україну.

ХХVІ

І журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа,

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова у ній душа.

ХХVІІ

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрісті і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

ХХVІІІ

Мамина пісня, батькове слово, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово, традиції – це криниця невичерпного народного життя. Бережіть її!

ХХІХ

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова.

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова,

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна.

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

ХХХ

В ріднім слові – мир і благодать.

Ми, як скарб нетлінний, мову рідну

Мусимо нащадкам передать.

Йди в тисячоліття, рідна мово,

До сердець і душ людських доходь.

Квітни калиново й барвінково,

Бо на те благословив Господь.

ХХХІ

Горнусь до тебе, Україно,

Як син до матері горнусь.

За тебе, рідна і єдина,

Щодня я Богові молюсь.

Щоби послав щасливу долю

Тобі – народу моєму

Щоб освятив жадану волю,

Що дарував тепер йому.

ХХХІІ

Горнусь до тебе, Україно,

Щоб нас ніхто не роз’єднав,

Підставлю плечі, щоб калину

У лузі вітер не зламав.

У нас є лицарі й гетьмани

Що за собою поведуть

І вікові глибокі рани

На нашім тілі заживуть.

ХХХІІІ

Молюсь за тебе, Україно,

І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни

Наш дух і славу бойову.

Очистимо усі джерела,

Дніпро – Славута оживе,

І заспіваєм : «Ще не вмерла

Вкраїна наша і не вмре».

ХХХІV

Бо живе наша мова, отже, живий наш дух, наша пісня, наша історія, наша єдність.

ХХХV

Живе наша мова – і з нами наші князі й гетьмани, наші письменники і вчені, наші державники і збройні оборонці.

ХХХVІ

Живе наша мова – і наш голос звучить у вселенському хорі народів.

ХХХVІІ

Бо наша мова – це наша релігія, наша держава, наша минувщина, наша надія і наше майбутнє.

Рідна мова

Страницы

Методичні наробки